Я бачу його, коли прокидаюся.
Бачу його проклятий синій ковпак.
Дурний маленький ковпак.
Маленький, але повний злоби.

Я бачу його, коли закриваю очі.
Бачу, як він посміхається, а лопата трясеться в його маленьких зморшкуватих руках.

Я бачу, як він копає, копає, копає.
Він хоче вирити для мене яму.
Хоче поховати мене між коренів і каменів.

Я не дам цьому негіднику перемогти. Могилу в моєму меншому полі він риє сам собі! Коли я позбудуся нього, то зможу знову знайти спокій... і виспатися... солодко виспатися... Більше ніхто не буде з мене знущатися.