Птахи перестали безтурботно ширяти в повітрі. Настають зміни.

Щось насувається на нас, немов припливна хвиля, народжена в найпохмуріших глибинах. Усі звуть цю хвилю Саваном. Вона несе хвороби та страждання, отруює ґрунт і губить людей.

Я повинен розібратися, що то за напасть, однак це складно. Багато торгових шляхів між королівствами пусті... Схоже, як товарів, так і довіри бракує.

— Бальтазар, 500 р. е. С.

Вони зайняли Пайкмід-Річ. Убили короля Гормандера.
Незліченна навала безумців — бліді як смерть, ледве волочать ноги... залили наші долини кров'ю і принесли нестерпний сморід. На чолі цієї орди стоїть занепалий із Північної гвардії на ім'я Воргот. Я знав, що еліксир до добра не доведе.

Дивлюся на небеса й височенні шпилі Древніх і розумію, що нам не втекти й не сховатися. Ми повинні боротись.

— Бальтазар, 503 р. е. С.

Саван поглинає все, зокрема й нас. Ми назавжди загубилися в цьому сутінковому океані: гниємо, змінюємося під впливом всеосяжного зла.
Ніколи досі мені не зустрічалася настільки страшна напасть. Проклятий туман роз'їдає очі й легені, але не позбавляє життя. Він поширюється й поневолює нас, повільно пожираючи плоть і залишаючи лише жалюгідну оболонку.

Навіть Древні стали далекими перед обличчям цієї недуги. Їхня столиця, місто далеко за межами досяжності й розуміння, піднялася високо над хмарами... Це зневага чи відчай?

Ліків немає — лише сила Полум'я здатна відлякати Саван.

— Бальтазар, 505 р. е. С.

Я думаю, що Саван являє собою хмару спор — крихітних, ледь видимих частинок, які переносяться повітрям. Вони прилипають до ніздрів, очей, волосся й шкіри... поширюються все далі й далі.

Гриби, які випускають ці спори, століттями перебували під землею, приховані від нас... Ми пробудили їх силу, коли побудували перший колодязь еліксиру й наповнили трунком першу склянку. Таємничий мандрівник відкрив ворота хаосу, що нас знищить, зіштовхуючи все ближче до загибелі.

— Бальтазар, 501 р. е. С.

Навіть у часи Савана й кривавого божевілля війни часом проблискує промінь надії. Досить і маленької іскорки.
Древні заговорили зі мною... молоді, набагато менші... добріші. Співчутливі, сумні... А може, повні каяття.

Уперше за всю епоху плачу й благання вони прошепотіли мені своє бажання. Вони хочуть створити «Сховища Попелу» — укриття, які дозволять Полум'ю вселитися в людське тіло й наповнити його душу, розум, плоть... породити нащадка, який кине виклик Савану.

Сподіваюся, що нам усе вдасться.
— Бальтазар, 506 р. е. С.