Я вважала Древніх монолітом. Мереживом вогнів, наче зорі в нічному небі, що поєднані мудрістю та Полум'ям... та вони значно розділеніші, ніж я гадала.

«Молоді» Древні поруч зі мною пояснили, що цей Нічний храм — творіння їхніх старійшин, «емпірейців». Він з'явився ще до появи Древніх і колись зберігав багатство людських знань, принесених у жертву чи для обміну. Ні сонячне світло, ні саме Полум'я не можуть проникнути вглиб храму, тому це ідеальне місце для одного з наших запасних горнців пробудження. Щойно він наповниться, пастки активуються. Сподіваюся, це вбереже його, навіть коли Саван заповнить долину.

Коли я обводжу пальцем сузір'я на дверях, то відчуваю страшенну тугу, що тягне до небосхилу. Я не можу розібрати вирази облич моїх супутників, але їхнє мовчання видає їх. Вони теж це відчувають. Шкода, що я не скоро побачу інший Храм ночі. Древні говорять про ще більш прихований притулок... глибоко серед високих дерев — у краї, який я вважала давно покинутим і забутим.

Що більше дізнаюся, то менше, здається, розумію...

— Королева Оріндельска Джезміна, 509 р. е. С

Ані мазок пензля, ані мелодія, ані захід сонця не зрівняються з красою цієї незайманої дикої природи. Непроглядна зелень ліан нагадує мені про дім іще до посухи.

Якби мене не направляли Древні, я б напевне заблукала. І вдячна їм за це, та серце моє крається за всіма тими людьми, яких покинула... Та все ж, ця місія надто важлива. Зрештою, наше покликання — розставити горнці пробудження по всьому Ембервейлу для кожної душі, яка не встигне вчасно дістатися сюди.

Древні кажуть, що коли робота буде закінчена, вони «подадуть сигнал гідним», та цікаво мені, що вони мають на увазі... Навіть коли ми йдемо пліч-о-пліч, вони однаково тримають свої таємниці при собі.

— Королева Оріндельска Джезміна, 509 р. е. С.

Я і не знала, що Древні колись зводили тут свої споруди. Моя матінка, королева Пайкмід, говорила, що Чорна трясовина — нічийна земля. Невже вона все ж мала від мене таємниці?

Ми розмістили горнці всередині головної будівлі й нарешті дізналися, що означає «подати сигнал гідним».

Древні стали в коло й простягнули руки до небосхилу. Один із них заговорив незнайомою мовою, і в ту саму мить сузір'я на нічному небі почали змінюватися.
Спершу зірки замерехтіли, а тоді наче здригнулися. Мені здалося, ніби небо розкололося на тисячу шматків, що виблискували вгорі, віддзеркалюючи світло моїх власних очей, як калейдоскоп. Чисте заломлення всього сущого, симетричне й божественне. Світло засліпило мене, голова пішла обертом, я впала на землю, а оговталася лише за деякий час.

Можливо, це таємниці, які ми з матір'ю маємо оберігати обидві.

— Королева Оріндельска Джезміна, 509 р. е. С.

Ось і все.
Останній притулок Чорної трясовини — затоплене місто, яке охороняють болота й терен.
Той, хто зайде сюди, знайде спокій за чарівними воротами, двері яких можна відчинити лише за допомогою кнопок, прихованих у хащах.

Погляд на ці руйнівні стіни наповнює мене трепетом... і страхом. Спогади цього міста загубилися в часі, назавжди занурившись у сон під шаром дьогтю. Від мене ненавмисно теж залишилося кілька сувенірів у цій прихованій скарбниці... не лише сліди на болоті, але й мої чоботи! Я залишаю тут мій одяг, обтяжений спогадами та брудом.

Це змушує замислитися... Чи може людство поринути в забуття так само, як поховані тут історії? І якщо так... якщо ми тріскаємося, руйнуємося й зникаємо в темряві, мов кістки під землею... чи зможемо ми знову знайти себе та відбудувати? Тільки Полум'янородному вдасться побачити.

Я сподіваюся, що зможу допомогти побудувати ваше завтра. Викарбувати шлях, яким ви підете, підхопити, коли впадете, підняти вище... Що мої слова досягнуть вас, попри відстань у сузір'ях, як відлуння крізь час.

Я вірю у вас, Полум'яродний.
Одного дня хотілося би подякувати вам.

— Королева Джезміна з Орінделу, 509 р. е. С.