Чернетка для тижневика «Пайк», випуск № 341 — Щоденні біди! Термін: 2 тиждень зими, 502 р. е. С.

Не чутки, а факт:
наші кордони в небезпеці, війна на порозі, а в наших містах панує неспокій!
Мешканці форту Кельвін повідомляють про дивні звуки із самих гірських надр! Їхні печери гудуть щоночі, наче щось от-от прорветься назовні!
Чи надішле король Гормандер допомогу? Чи розпочне розслідування? Може, бодай ухвалить закон про розбудову інфраструктури? Найімовірніше ні, та жителям Мелдору не заборониш мріяти! Якби я грав у азартні ігри, то поставив би на те, що він чекатиме, поки проблеми розв'яжуться самі собою — на краще чи на гірше!

Це єдина чернетка, яку схвалили. Не зміг вставити твою інформацію про розкрадання казни... якщо тема надто суперечлива, вони офіційно не дозволять мені це надрукувати. Та я щось вигадаю. Бережися там, Джейксе!

— Рамон Джонс — редактор тижневика «Пайк».

Дякую, що дозволили скористатися вашим вільним підвалом, Генрі. Ці вартові не дадуть мені спокою, але я не дозволю їм заткнути себе!
Знаю, що це була кімната Фінніана, тож берегтиму її. Він був таким чудовим хлопчиком... а ті маленькі оповідки, що він писав, виявилися просто чарівними.

Жодне моє слово не зцілить ваше серце, та все ж, гадаю, дещо маю. Хоча редактори й заробляють небагато, я знаю, як вам віддячити: ваше останнє прощання не обов'язково має бути остаточним.
Старий чарівник в Імперських садах мій боржник, і, можливо, він зможе возз'єднати вас із сином. Не питайте зайвого, просто дозвольте йому провести вас до своєї секретної мансарди, але нікому й ніколи про це не кажіть.

Лишень пообіцяйте, що будете поводитися розсудливо й повернетесь. Це угода із самою темрявою!

— Рамон Джонс

Генрі не повернувся. Він не приніс мені води, а я не наважуюся вийти на вулицю, знаючи, що це загрожує загибеллю.
Все ще сиджу ховаюся, бо хтозна, що стражники зі мною зроблять. Швидше за все, мене повісять за державну зраду... лише за те, що сказав правду. Тим не менш, запасів води в мене залишилося на три дні.
А саме печальне те, що, здається, мої останні слова, написані або промовлені, ніхто так і не почує. Безглузда смерть репортера... Мудрі люди кличуть таке іронією. Я називаю це насмішкою.

— Рамон Джонс, редактор славнозвісного тижневика «Пайк».