Це був перший день початку року, 432 р. е. С. — день Відбору. Древні прийшли на заході сонця, у плащах, а їхні обличчя були сховані під золотими шоломами.
Мій маленький хлопчик, Ітан, був зосереджений як ніколи.
Коли пролунала загадка, він відповів раніше, ніж будь-хто встиг бодай збагнути її зміст. Здається, я навіть відчула, як самі Древні здивувалися тому, наскільки блискавично він знайшов рішення.

Ітан завжди був іншим — лагідним, допитливим, не мав хисту до меча чи жаги до витівок. Поки звичайні хлопці приходили додому з розбитими колінами, він приходив із запитаннями. Інші матері називали Ітана мрійником чи казали, що «з книжок не побудуєш дах над головою». Та я бачила його потенціал.
І того дня Древні теж його розгледіли

Вони обрали його «емпірейським вченим».
Одним із небагатьох відібраних — захисником знання, хранителем істини.
Тепер його ім'я вимовляють із пошаною. Навіть ті, хто колись глузував із нього, схиляють голови, коли він проходить повз.
Та мені байдуже до інших — для мене важливе лише те світло в його очах і та впевненість у кожному його кроці до Храму ночі.
Нехай тепер він і ходить серед великих учених, для мене завжди залишатиметься тим самим допитливим хлопчиком. Я пишаюся ним понад усе!