Зазвичай, в Віллоу-Краш спокійно. Я вилажу з вікна своєї спальні. Місто мирно спить, а я спускаюся по лозах плюща на південній стіні, намагаючись не наближатися до вікна в покої батьків.

Мистецтво непомітності стало для мене другою натурою. Сьогодні воно мені сильно знадобилося.

Між гілками дерев вдалося розгледіти дві фігури: шепотіли про щось у тьмяному світлі місяця.
Менша фігура дістала з-під свого плаща щось обмотане ганчір'ям. Очевидно, воно не було призначене для сторонніх очей. Більша фігура вивчила об'єкт — її обличчя ненадовго осяяв металевий відблиск. Потім та людина, що була вище, кивнула й вийняла якийсь мішечок.

Раптом щось пішло не так. Менша фігура кинула мішечок на землю, і з нього покотилися блискучі монети. Слідом чоловік побільше схопив свого компаньйона за горло.

Вбивця відправився в бік Гленвуд-Енд, але я не піду за ним. Не можна будити сплячих псів.