Ось так... «Медвяна роса» розпалася... Ми розходилися багато разів, але щось підказує мені, що тепер остаточно. Що ще гірше, ці виродки в таверні не дали мені кімнати після того, як мої добрі товариші по групі — колишні товариші по групі, напевно, — почубилися трохи. Харпер і Даніель ніколи не ладнали, але така сутичка сталася вперше. Треба було мені зупинити Харпер, не дати їй піти, але в мене діл було по вуха — ухилятися від ударів Дена.

У будь-якому випадку, у мене тепер ні групи, ні грошей, ні ліжка. Ще й бармен мене облаяв. МЕНЕ! Майлза Рапора! Ніби не знають, що я геній музики! От дурні! Вранці я знову вирушаю в дорогу. Здається, флейта мені не допоможе. Напевно, праця руками — моє все.

Не треба було радіти, що група розпалася. Мандрувати без друзів — таке собі задоволення, до мене тепер усі пияки чіпляються! Я не якась дівка! Не іграшка на ніч! Я хочу створювати мелодії в тиші. Якби тільки цей виродок Даніель Проклятий не турбував нашу публіку в таверні й не влазив у бійки кожен антракт... Він занадто піддається «прокляттю». Гм-м... можливо він і не бреше, хтозна.

Час йти далі. «Харпер-арфістка» нагадує мені про образи, що я не хочу пам'ятати. Образ несерйозної дівчинки... Коли я звернула не туди? Раніше я співала й танцювала заради задоволення, а не заради грошей або для того, щоб підтримати якусь посередню групу... і мені навіть не подобається грати на арфі! Писати вірші біля вікна, гуляти лісом і не тікати від фанатів — о це діло...

Я кину це заняття і почну з чистого листа завтра!

Я, мабуть, заснув чи щось таке, бо не пам'ятаю, як тут опинився. У роті стояв присмак крові, тому я вирвав з щелепи ще один гнилий зуб і розчавив його каблуком. Терпіти їх не можу! Хотів би я теж перегризти їм глотки.

«Репутація — це все. Слухай, тримай себе в руках»,
«Даніель, ти ненормальний! Не підводь нас!»
«Щастя не за горами, друже! Не засмучуйся!»

Словоблуддя! Роби це, не роби це! Ще трохи, і я розтрощу їм голови своїм барабаном! Особливо Честеру! Святе небо! Як я його ненавиджу! Його безглузде везіння скоро вичерпається... Цей старий дурень прямує на північ прямо до форту Падальник падальників. Жалюгідний дурень!.. Його вдача не допоможе цього разу!

Ще раз дякую, що пропустив мене, мій новий друже! Коли я побачив твій грізний патруль, то ледь не налякався! Та як з'ясувалося, шанувальники «Медяної роси» є навіть тут! Ха! Хто б міг подумати?

Сподіваюся, моя стара лютня буде тобі до вподоби! Я розумію, що ти мусиш «тримати марку», оскільки ватажок тутешніх падальників і все таке. Мені це знайоме, бо теж доводилося жертвувати своїм справжнім покликанням. Слухай-но, щойно я повернуся з Альбанівських вершин — і щойно моя нова кар'єра планериста піде вгору, — я обов'язково завітаю до тебе й покажу кілька мотивів! Залишу тобі тут один для розминки. Повторення є мати навчання!

Скоро заспіваємо дуетом!
Не втрачай хватки.

— Честер Лофт