Я гадав, що залишитися на ніч на будівництві було розумною ідеєю, але помилявся.
Я втомився, наче пес, бо ще довго продовжував тягати дерев'яні балки поодинці після того, як усі інші пішли. Король Гормандер хоче, щоб цю заставу добудували, перш ніж війська Рімгарду прорвуть кордон... Гадаю, це мало що змінить, але не мені встрявати зі своїми порадами.

Напрацювавшись удосталь, я приліг на мить і задрімав. Те, що сталося далі, було або сном, або передвістям: земля затремтіла. Якийсь далекий шум, ритмічний і гучний, доносився до моїх вух і наповнював мою голову, мов припливна хвиля.

Хоча я і відчував це тремтіння, у пітьмі мої очі нічого не бачили. Це Воргот уже підступає чи з'явилася якась інша загроза? Важко сказати.

Завтра я залишуся на ніч іще раз... Скоро все знатиму напевно!

Якщо хтось знайде це — передайте особисто в руки королю Гормандеру.
З мене і моїх людей ДОСИТЬ, ми йдемо і вже не повернемося.

Армія Рімгарду — це вже велика біда, але вони хоча б люди, наскільки я знаю! Натомість те, що зараз суне долинами, — значно жахливіше!

Ціла бригада проклятих полум'ям, випотрошених циклопів спускається з гірських вершин, а з ними — сморід горілої плоті та гнилі! Я чую, як вони блукають низовиною!

Не знаю, куди прямують, але й залишатися та з'ясовувати не збираюсь!