Їжі зовсім немає. Нічого подавати. Кістки, недоїдки й водянистий суп... Мешканці села налякані, торгові шляхи перекриті. З війною на горизонті... Коли ж уже настане наш кінець?

Прибула нова шукачка пригод, голодна й утомлена. Замовила рагу та попросила залишити в ньому кістки. В очах її горів недобрий вогник — такий шалений, немов у зголоднілого вовка.

У нас, звісно, не було м'яса... дичини не знаходили вже кілька тижнів. Єдине, що я могла, — запропонувати їй кімнату. Однак замість того, щоб зігрітися біля нашого вогню, вона буркнула щось і зникла в темряві ночі. Я бачила, як вона вирушила на північ, у ліси — спати на холодній твердій землі. Яка грубість... але вона така ж дика, як і ліс навколо.

Мене розбудив запах свіжої крові.
У вікні спальні мені вдалося побачити хижака, що притягнув 2 чарівних оленів із північних лісів аж до сільської площі. Здобич була вбита з легкістю, однак заледве безболісно.

Спочатку в мене вирвався крик від несподіванки. Але потім прийшло усвідомлення: 2 чарівних оленя. 8 порцій ребер. Можливо, 10 чи 12 ковбасок. Кров'янка й здоровенний казан м'ясного варива! Їжі на ціле село, війна чи ні. Хвала Древнім!