О! Як же добре знову опинитися на твердій землі! Було весело вдавати з себе солдата, але танцювати в повітрі під мелодію вітрів на планері ще краще!

І все ж я, як і раніше, скромний менестрель — слуга мелодії, що струмує з мого серця! І тому послухайте. Саме жага творчості змусила мене повернутися назад, а зовсім не жах від виду стерв'ятників. Тепер вони ширяють не тільки над дахами аванпосту, але навіть в моїх снах... але нічого!

Я знову в компанії любові свого життя: музики. І вона вимагає, щоб я спробував удачі при дворі владики. Я чув, що у нього дуже вибірковий смак, а також гострий язик для всякого, хто наважиться його образити. Я можу як потрапити до нього на звану вечерю, так і в музей його мисливських трофеїв, але занепокоєння мені не личить. Небезпека для всякого сміливця — що крапля роси на пелюстці троянди.
Лише штрих до портрета
.— «Щасливчик» Честер Лофт

Перший день кінця року, 502 р. е. С. Я нарешті дістався замку, і поки готувався до свого маленького монологу, не міг не дати волі уяві!

Як узагалі мені вчити роль, коли навколо така велична архітектура? Я думав, що статуї нашого Лорда при вході в місто втамують мою жагу до прекрасного, але вони її лише розпалили! Каміння тут саме створює декорації:

Ці колони тягнуться до купола, наче молитви дощової ночі, огортаючи цитадель благоговійним спокоєм. Уявіть сіру каплицю на скелі, де мох проростає крізь столітню цеглу. Грім і блискавка пронизують не тільки святилище, а й маленький струмок, що дзюрчить неподалік.
Кам'яні арки перекидаються з боку на бік, наче жаби, що стрибають через мерехтливий джерельце. Вони охоплюють пілястри, мов спиці парасолі, захищаючи нас від виття вітрів.

Та не варто забуватися! Мої глядачі вже близько — сподіваюся, Лорда підкорить мій голос! А якщо ні, то... висіти мені десь тут на дереві... Зосередься, Честере! Похмурим думкам не місце у твоїй світлій і гарній голівоньці!

— «Щасливчик» Честер Лофт