Гори стануть твоєю могилою, Лорейн.

Обеліски того не варті. Незалежно від того, які секрети в них приховано, вони поведуть тебе темною дорогою. Холодною темною дорогою, Лорейн. На вершинах все ще працюють солдати, і я сумніваюся, що вони дозволять погріти руки біля їхнього багаття. Але боятися треба не тільки людей. Мене більш лякає крилатий звір. Хіба ти не читала звіт колеги?! Не чула легенд? Ці звіри розірвуть тебе на частини перш, ніж ти задубієш від лютого холоду!

Ти навіть не впевнена, що обеліски приведуть до стародавнього королівства. Буль ласка, не йди. Давай пити ромашковий чай, спостерігати за течією річки!

Це вірна смерть, Лорейн! Це все, що я хотіла сказати.
Твоя навіки, Нала.

Нарешті зрозуміло, чому символи на обелісках давалися мені так важко.
Мова змінилася. Вона розкололася на два різні діалекти: один молодий, інший — старий. Дві фракції всередині роду Древніх і два ідеали:

Молоді Древні вирішили прийти нам на поміч — вони обрали боротьбу проти Савану. Вони забажали поділитися своїм вогнем, аби людство могло протистояти тому, що вони випадково пробудили.
Попри це, старійшини Древніх і надалі трималися своєї стоїчної величі, відчуження й нейтралітету... зрештою, вони замкнулися від світу й вознеслися, щоби зберегти чистоту Полум'я.

Я зайшла так далеко... Пережила Саван, спеку й холоднечу... що мені лишається тепер, як не підтвердити власну гіпотезу? Якщо я зможу прочитати їхні знаки, пройти їхнім шляхом... мені вдасться заговорити їхньою мовою... ставити запитання... й отримувати відповіді.

— Лорейн Крім, кінець року, 508 р. е. С.