Сьогодні ми поховали ще одного. Бідні люди. Пройшли такий шлях у пошуках перепочинку, а знайшли лише руїни й злидні. Ця церква не вистоїть — Гелен саме так і сказала. Вітер виє й щоночі пробиває нові шляхи до наших залів.
Бурі рознесли наш дах, а ми надто зайняті допомогою людям із каравану, щоб латати його. Та все ж мусимо залишатися. Ми потрібні тут і навряд чи знайдемо інше укриття.

Ховати цих бродяг поруч із реліквіями й артефактами здається мені неправильним, але, можливо, Гелен має рацію. Мабуть, старі часи мають поступитися місцем новим звичаям та обрядам. Мабуть, ми зможемо знову віднайти ту іскру, що об'єднала нас десятиліття тому.