Наша сім'я поколіннями вгризалася в камінь звивистими стовбурами. Але він сірий і непривабливий. Мені складно уявити для себе інше життя, але я годинами вдивляюся в води неподалік, згадуючи юність.

Я пам'ятаю історію про мавку — самотню діву, чиє серце розтануло в хвилях, а тіло стало морською піною. Роки в забої змусили мене подорослішати, забути про такі дурні казки. Але не всі готові поступитися мріями, як я.

Одного разу, мені зустрівся чоловік, чиї ноги мріяли стати плавниками. Шукач сирен — так його називали. Він завжди відносився до моря як до своєї коханої, дозволяючи припливу обійняти його, коли він пірнав на дно за скарбами.
Пам'ятаю, він збирав на березі вицвілі на сонці раковини. Я запитав його:
«Що ти шукаєш у морі, чого немає на суші? Невже ти не можеш знайти гідну роботу і вгамуватися?»

Він навіть не дивився на мене, лише пробурмотів через посмішку. «Я жадаю поцілунку мавки — тієї, що ховає свій голос в мушлях, а слова — в посланнях в пляшках. Я вбережу її від перетворення в піну, а вона мене — від сивини».

Сьогодні я згадую слова шукача, подумки перегортаючи сторінки тієї казки. Тепер я розумію. Наша сім'я поколіннями вгризалася в камінь звивистими стовбурами. Але він сірий і непривабливий. Я шкодую, що забув магію своєї молодості. Я шкодую про те, що не вибрав свій шлях під вітрилами.