Вийшов я ото на полювання, аж бачу — у небі сойка блакитна летить, гарна така. А я давненько вже курячої юшки не їв, тож натягнув лука та й — тюх!

Попав! Птаха каменем донизу полетіла, тільки крилами лопотіла й щебетала.

А як пішов я ту здобич забирати, дивлюся — вона в пазурах щось дивне тримає... Ну, я лапи їй і розтиснув. Знайшов оцей клаптик, та шо там клаптик — цілий лист! Оце так дивина, га?

Мій любий братику: не тривожся — я жива й здорова. На кордоні між Рімгардом та Мелдором було чимало лазівок, якими вдалося вибратися. Я встигла вшитись із Вейлвотерської низовини й дістатися Ревелвуду раніше, ніж мої побратими взагалі помітили, що я зникла.

Лорд Воргот збожеволів, Таліоне. Його розум затьмарив Саван, отруєний шепотом того Мандрівника! Він брехав нам. Король Гормандер не становить жодної загрози! Я не можу воювати за таку справу, і мої шрами тому доказ. Я ношу їх із гордістю, бо знаю, що вчинила правильно.

Благаю, приходь. Кидай битись і повертайся. Не бери участі в цьому божевіллі.

Я сумую за тобою, мій малий.

— Аталан

Та битва біля мосту... ти був там, чи не так? Пам'ятаю обличчя втікачів, спотворені жахом. "Саван, — твердили ці нещасні тремтячими голосами, — Саван огорнув усе".

Однак армії Воргота продовжують свій натиск... Скажи, чи вдихав ти цей туман? Де знаходишся, братику? Все так же ведеш бійців вперед?

Коли сонце стоїть в зеніті, я спостерігаю за долиною, але вона безмовна: солдатського кроку не чути, навіть коли прикладаєш вухо до землі. Таліоне, якщо ти десь там, молю — подай знак. Я готова забрати тебе на руках, зовсім як в дитинстві.

— Твоя сестра, Аталан

Лорде Ворготе, ви зачумлений, навіжений звір, прогнилий від власних підозр. Висохлий нікчема, маряча тінь вождя, заколисана бродячою змією!
Ви служите не своєму народу, ви служите білій плісняві — рабам сутінків, поклику Мандрівника.

Мене нудить від самої думки, що я колись виконувала ваші накази; за це заплатила ціну власною кров'ю.

Жодна армія вас не врятує. Мене не здолають ні прірви, ні гори, ні люта холоднеча. Я зроблю все можливе, щоб відшукати вас. І коли знайду — моя рука не схибить. Присягаюся честю свого брата.

— Аталан Скрі, 3 день початку року, 503 р. е. С.