Я співчуваю побоюванням Марші, правда. Абсолютно. Вона по натурі своїй обережна, як кролик. Завжди готова пуститися геть, до безпеки і комфорту.

Але я, якщо вже мова зайшла про тварин, куди ближче до стерв'ятника... Мене кличуть небеса! Моє покликання — парити серед крижаних долин!

Я не розумію, чому Маршу анітрохи не надихають висхідні потоки навколо нашої хатини. Чи не вабить її можливість змахнути крилами?
Я хочу злетіти якомога вище і подивитися, куди мене віднесуть потоки. Можливо, я навіть зможу дістатися до величезного скелета по той бік гірського хребта? Гори там круті. Помилка може мені дорого обійтися.

Нажаль, немає сенсу про це думати. Я не хочу розбити серце мого кроленятка. Або розбитися сам.