Після довгої і важкої подорожі ми нарешті прибули до Рукмора.

Я сподівалася знайти тут польовий госпіталь, але натомість побачила лише втомлені, повні підозри обличчя... Не те щоб можу їх звинувачувати. У мелдорців багато причин не довіряти біженцям із Рімгарду, однак війна зачепила нас усіх — і немає значення, на якому ми боці.

Вони не вагатимуться довго. У всіх іде кров, не важливо, на дні брудного окопу чи на імпровізованому ліжку. Я візьму справу в свої руки, як робила на фронті, й організую табір у Вудгарді. Коли почну лікувати їх, вони знайдуть у собі довіру до мене... і перестануть бачити в мені чужинку з півночі, тим паче ворога.

Є дещо, що змушує мене почуватися як удома: холодне повітря, сіре небо... Кінець року тут не надто відрізняється від того, що на Вершинах, хоча мені не вистачає снігу.

- Гелен

Сьогодні прибув невеликий караван біженців із Палаючої Пустки. Я думала, що моя подорож видалася напрочуд довгою...

Я ніколи не спілкувалася ні з ким із королівства Оріндел і тому нервувала, але не було часу на сумніви. Я з головою занурилася в роботу, перев'язуючи рани. Це була битва на життя й смерть, навіть зараз. На жаль, дехто програв. Ми впокоїли їх у склепі. Нехай північні вітри направлять бідолашних у потойбічний світ.

Але є один, хто попри все може вижити. Глибока рана на нозі — але, можливо, не така вже значна. Поранений — його звати Салім — багато всміхається. Каже, що зобов'язаний мені життям... просто пощастило, як на мене.

- Гелен

Наші гості відразу стали до роботи. Вони щось зводять. За словами Саліма, Храм полум'я. Їхня відданість Древнім і Полум'ю просто... фанатична. Мене щоразу дивує думка про те, що всього 25 років тому ми були одним народом.

Саліму подобається, коли я ночую біля каравану. Там діляться історіями про дім, піски та близьку катастрофу. Я не можу зрозуміти їхню відданість, однак відчуваю їхній сум. Як завжди кажу, кров у всіх однаково тече...

Салім говорить, що я немов нарцис, що знаменує початок року. Дурниці, звісно... але приємно.

- Гелен

Прошу, витри сльози та присядь поруч зі мною. Погляньмо знову на долину. Захід сонця й осіннє листя подібні часу, якого відведено так мало. Будемо ж разом доти, поки Саван не поглине його.

Ходи до мене, моя квіточка, спочинь на моєму плечі.

Навіки твій
Салім