«Морвенна» була б тихою і спокійною, що та моя померла тітка... якби не кляті шкідники!

Вони псують усе, що я зводжу: комору, садибу, пам'ятник... Дикі звірі! Розносять, ніби насміхаючись над моєю працею!

Але ж вони не завжди були такими шаленими. Мабуть, щось змусило їх покинути рідні землі. Може, у всьому винна повзуча скверна, про яку подейкують люди? Тітонька Ірветта каже, що звірі налякані... Раніше мені складно було це зрозуміти... а вона казала, це через те, що око в мене лише одне. Дуже смішно.

Колись у мене були плани назвати місто на честь тебе, тітонько. Тепер я думаю хіба про село. Може, хутір... або халупу.
Не просто так ти остання серед любих тітоньок, Ірветто!

Кейд Хоуторн, 500 р. е. С.