Матінка мені говорила, що старий капітан завжди не проти поділитися історією... але не дарма.
Минулої ночі я блукав уздовж берега, виснажений від роботи. Раптом в солоному ароматі моря з'явився новий запах. Піднявши очі, я побачив, що опинився прямо перед таверною «Сіль і перець».

Я згадав слова матері й дозволив таверні захопити мене обіцянкою елю та гарного відпочинку. Я зайшов всередину й побачив за прилавком старого моряка, який потирав келих. Монет у мене при собі не було, але я кинув йому перлину з Орвіла. Він налив пиво та приготувався говорити.

Приглушеним голосом він почав розповідь про те, як провів тиждень в пащі викинутого на безлюдний берег морського дракона. Його говір був настільки ж грубим, як води за вікном. Він сказав, що сховався між величезними зубами тварі і спав під її язиком, а на верхівці черепа розпалив багаття, щоб дати сигнал рятувальникам.

Раптом він замовк. Я запитав його, чим закінчилася історія, але він тільки простягнув руку за своєю платою. Я повернуся ще раз, щоб дослухати!

У дитинстві я був свавільним хлопчиком. Замість того, щоб ходити в школу, я вирушав на пляж, щоб топтати чужі замки з піску та жбурляти в воду каміння.

Одного разу я помітив далеко маленький човен, на якому хиталася якась похмура фігура. Я спробував її розгледіти, але раптом човен перекинувся, і темні обриси злилися воєдино. Я подумав: невже хтось звалився в озеро? Я трохи почекав, але ніхто так і не сплив.

Через деякий час дивна істота з'явилася неподалік від берега. Вона виглядала так, ніби її зліпили із твані й солі. Чим ближче вона підпливала, тим виразніше ставало сіре обличчя під грудкою водоростей. Це був капітан.

Я запитав його, як він примудрився так швидко доплисти від човна до берега. Він тільки посміхнувся і сказав: «Поцілунок мавки дав мені плавники, хлопчику!» і був такий.

Трохи згодом я помітив, що він і справді залишив на піску дивні сліди. Невже він не брехав?

Мені ще в дитинстві сказали, що капітан Мелвілл любив прибрехати. У його історіях було не менше вигадки, ніж пилу в старих чоботях. Будучи простим роботягою, я добре знав його таверну «Сіль і перець». Древній бородань дуже любив чисту монету, але ж його історії варто було приймати інакше.

І все ж, люди завжди були готові послухати.

Вони товпилися навколо нього подібно якомусь навченому морем пророку, чіпляючись за кожне слово. Чому? Він же брехун. Стара людина. Він уже сто років не був за межами бухти — до чого вірити його словам? І до чого купувати його рибу, якщо наша краще, дешевше та ще й без балаканини пустої?

Минулого тижня він увірвався на площу, захеканий, зі сплутаним волоссям, і заволав: «Драк! Я їх бачив, вони повернулися!» Старий брехун.

Просто чергова казка, яку він виміняє на золото. Хто на це купиться?
Дурень. Ось хто.

Коли я працювала швачкою, у мене був один популярний замовник — старий капітан власною персоною!

Ніколи не забуду, як одного разу він ввалився в мої двері на світанку. Його борода ще не була такого попелястого кольору, а одягнений він був у забруднену сорочку.
«Ранок, юна пані! — каркнув він хрипким голосом. — Мені потрібен новий сюртук: синій як морські глибини, та щоб з золотим тисненням для краси! Ік-ік!»

Знімаючи з нього мірки, я уважно до нього придивилася. Від нього пахло вином, а з одягу не вистачало не тільки сюртука, а й одного черевика. Коли я запитала його про це, від відповів:
«Вино це, знаєш, тільки півсправи. Вчора я хитався по каналу, як раптом старий диявол виник із пінистої блакиті й покликав мене! Він сказав, що обміняє пляшку свого кращого пійла на один ґудзик з мого сюртука. Бутель за ґудзик? Звичайно, чому ні. Але коли я потягнувся за вином, чудовисько схопило мене за манжети та скинуло в воду, перш ніж знову перетворитися в піну! Ік-ік! Загалом, довелося мене виловлювати, а ось сюртук поплив у хвилях. Ік-ік!»

Я змайструвала його обновку за три дні. Але мене досі цікавить ось що: чому його старий одяг не прибило до берега? Він теж перетворився на піну?