Ми більше не в казармах Усе тепер по-справжньому. Новий рубіж, повний морозної свіжості! Потрібно набратися суворості, інакше новий напарник Коннор візьметься жартувати наді мною.

Тут всі бійці чудові, відважно несуть службу заради батьківщини навіть посеред вічного холоду. Як це чудово!
Поки що мені довірили лише колоти дрова і відлякувати щурів, але це ненадовго. Коли я сидів біля балісти, то підслухав, як інші говорили про якусь гігантську крилату тварюку...

Мені про неї не розповідають, але скоро я побачу її своїми очима. Я не промахнуся, пустивши стрілу! Ось тоді-то Коннор ахне!
— Джордж

Ми з Коннором носили боєприпаси до балісти, як раптом Пік виття прогарчав. Почав підніматися дим, і я помітив всередині щось моторошне... Потім воно з'явилося через сірий туман, так я так застиг на місці. Всі навколо закричали.

Тут пролунав знайомий голос. «Джордж, чого такий боягуз? Я запалю багаття, а ти стріляй!» Коннор схопив факел і побіг до мосту. Я побачив, як його фігура сховалася в тіні від гігантських крил. Його ніби-то поглинула темрява.

Тремтячі руки натягнули тятиву. Постріл. Ще кілька. Ще один — усі мимо. З пащі летючої тварі вирвалася хмара, що буквально розплавила стіну. Там Коннор намагався піднятися наверх. Саме там. Це було останнє, що я побачив перед тим, як втратив почуття.

Хочеться повернутися додому, але мене не відпускають. Ми вже не в казармі. Усе тепер по-справжньому.

— Джордж