Вже давно чую я заклик залів. Мені вдавалося ігнорувати їх шепіт довгі роки, але тепер зі мною команда підтримки. Доблесні, безстрашні солдати, озброєні до зубів. Вони підуть за мною куди завгодно, навіть у темряву та глибину.

Це прокляте святилище більше не заплямує наші вершини. Не бійся, брате. Якщо помирати, так разом.

Я повернуся з першими променями сонця. Якщо ні — відправляй підмогу.

Берхтольф Дімвельд

Мій брат завжди був нахабним. Казав, що він первісток, що йому усе можна — навіть у бій кидатися першим. Зали Пустотілих ваблять його, знущаються, кидають йому виклик. Ох, боюся, він піддасться на провокацію.

Гірко, що він вирішив піти туди. І ще й своїх солдатів узяв... а мені тепер сидіти чекати на нього й божеволіти від хвилювання.
Я зібрав людей — такі за пару золотих на все згодні. Їх вірність продається, але нема шансів, що темрява підземель не розіб'є їх обіцянки вщент.

Не можна гаяти часу. Берхтольф вже, можливо, помирає від удару меча, падіння каменів або ще від чогось.

Кожна хвилина має значення.
Ландо Дімвельд

Кожен наш глибокий вдих перетворює холодне повітря на мерехтливий пил.
Наші кроки лунають усюди. Від виду страждань і втрат у мене по спині пробігає холодок. Кожен новий крок схожий на стрибок у незвідане, але ми продовжуємо шлях.

Берхтольф чекає на нашу допомогу, я відчуваю це. Він тримається із останніх сил. Або... може, він все ж загинув.

Одне я знаю точно — ми на вірному шляху. Сліди ніг і кістки відзначають шлях тих, хто проходив тут до нас. Я молюся, щоб тріщини в льоду попереду не збили нас зі шляху.

Ландо Дімвельд

Ніхто не прийшов на допомогу.
Ми тут легка здобич.

Їх забагато, але відступати нікуди.
Розвідники кажуть, що проходи завалило.
Виходу немає.
Лише крокувати уперед, у самісіньку пастку... до звіра.

Ландо, пробач!
Я не хотів, щоб так усе обернулося.

Берхтольф