Я досі пам'ятаю часи, коли кожне розбите дзеркало віщувало подвійне нещастя. Тоді виміняв свою стару пряжку від ременя на нові ножиці й цілими днями латав дірявий дах салону, вдивляючись у зорі. Я вистежував сузір'я, наче вони дороговкази, а сріблясте сяйво місяця закарбовувалося моїй пам'яті. Бачу його щоразу, як заплющую очі — наяву й уві сні.

Моїм покликанням було робити так, щоб мої клієнти сяяли яскравіше за сонце, але зорі накреслили мені іншу долю.

З наближенням війни світло кличе мене в бік форту Кельвін. Наші стіни не зупинять навалу, як не зупинить її і моє лезо бритви, тож небесне божество вимагає, щоб я покинув свій салон. Чи зможу принести таку жертву? Мені так хочеться сягнути зірок і вплестися в їхнє мереживо сузір'їв, переінакшити ці нитки — і нав'язати їм свою волю, хоча б один-єдиний раз.

- Еліо, прекрасного 502 року е. С.

Вони маскують свій жах різким одеколоном, який ледь приховує сморід поту. Ніхто не каже, чому. Лише одна літня пані, чиє сиве волосся неохайно спадало на її добре обличчя, наважилася вимовити вголос те, чого всі вони так боялися.

«Тремтіння землі», яке вони відчувають щоночі, заважає їм спати. Вони вже доповідали про це в Пайкмід-Річ, та все марно. Сам будучи сином славної столиці, я визнаю, що ніколи не чув про цю історію. Розуміти, що це не просто плітки, важко, ще важче про це мовчати.
У моєму глибокому сні до мене не доносяться тривожні звуки — і все ж я не сплю. Світло з моїх видінь палає тут яскравіше.

Я зачинив салон на кілька днів, щоб відновити сили, і присвятив час змішуванню пігментів. Червона фарба, яку я приготував, виблискує на сонці, мов свіжа кров. Сподіваюся, це не лихе знамення. Чи зорі покликали мене сюди, щоб я став свідком іншої різанини, що більше їм до вподоби?

— Еліо, що вічно в роздумах!