Відтоді як наш караван розділився, кожен день посилює відчай. Шкода, що з нами немає королеви Джезміни: однієї її краси було б достатньо для того, щоби вгамувати наші тривоги. Учора я чув, як Лазло ридав у своєму наметі. Він сумує за домом... Я теж.

Ми знайшли тих, хто вижив біля храму Полум'я. Цілий день умовлянь, але все марно: ці бовдури відмовляються приєднуватись до нас навіть попри те, що Саван підступає. Вони вірять, що це божественне покарання від Древніх, прокляття, яке можна зняти каяттям.

Подивимося, чи допоможуть їм молитви знайти їжу. Потрібно знову вирушати в дорогу... Пайкмід-Річ ще далеко.

— Командир Сайрус, 507 р. е. С.

Наша ціль уже близько, але все може виявитися марним... Пайкмід-Річ — згоріле багаття, що ще тліє на горизонті блакитним димом.

Якщо немає сенсу сподіватися знайти там біженців... Ні, не можна здаватися! Навіть якщо хоча б один бідолаха ховається десь у канаві й боїться вийти... якщо хоч одна жінка чи дитина тремтить десь у зачиненій вежі... якщо прості люди зібралися, щоб відбудувати, відновити серце своєї землі, свого королівства... ми їх знайдемо.

Ми рухатимемося вперед і побачимо, що на нас чекає там.

— Командир Сайрус, 508 р. е. С.