Одного разу мені довелося зустріти справжнього циклопа! З холодним серцем і крижаними вухами. Воістину моторошна історія!

Усе було так: я веселила двір Воргота своїми милими мелодіями, перетворюючи його серце в суничне вино. Але цвяхом програми була не я, а «приручений» циклоп! Його посадили на ланцюг і змушували танцювати, кидаючи в нього вугілля з того ж вогнища, на якому запікали свинячу вирізку і грильяж з фундуком.

«Бідолаха», подумала я, вже напівп'яна. І вночі, коли всі заснули, я набралася сміливості і пробралася в покої приборкувача з відмичкою в руці. Коли я звільнила велетня, він лише глянув на мене своїм грізним оком і зник... проломивши дірку в стіні.

Загалом, знову до двору мене навряд чи запросять.

Я пишу це з тремтячим серцем! Якщо комусь доведеться знайти цю записку, прочитайте її своїм дітям перед вогнем і випийте за моє здоров'я і відвагу!

Я спускалася за течією між круч скелястої долини і насвистувала пісеньку, коли з-під води раптом з'явилися бульбашки. Спочатку я подумала, що це ознака підводних багатств. Може бути, одне з затонулих тут суден перевозило що-небудь цінне? На жаль, я швидко зрозуміла, що помилилася.

Величезний, моторошний зубохват вистрибнув з безодні, відгукнувшись на поклик мого божественного голосу. Ця тварюка була чорна і блискуча як віверна, як дракон, як сама ніч! Він встромив свої ікла в борт мого човна! Мені довелося вдарити його кинджалом в шию!

Я зуміла втекти, але мій кинджал залишився з новим господарем. А без чобіт мені його не дістати — я просто потону в мулі. Ось так мерзенна халепа! Буквально!